Присвячується мерам нової ґенерації.

Так сталося, що на теренах західної України, на хвилі постмайтанного піднесення протестних настроїв у суспільстві, на посади мерів ряду невеликих міст та сільських(селищних) голів було обрано нових, історично непов’язаних із попередньою системою влади, людей. Здавалось би, нові обличчя у місцевій владі принесуть такі життєво необхідні провінційним містечкам зміни. Місцеві «князьки», що майже чверть століття паразитували на громаді міст нарешті будуть посунені. Майданівці, добровольці, нацгвардійці, правосеки, «необстріляні», не спокушені владою люди, очоливши населені пункти, мали б, не переконання їхніх виборців, в лічені години навести лад в громаді, яка, врешті-решт, мала б зажити заможніше та достойніше.

Проте, не так сталося, як гадалося. Зараз, зі спливом певного часу з моменту їх обрання, стає очевидним, що бажана громадою заможність не прийшла. Постає питання: «Чому?». Невже людям яким стало до снаги потіснити місцевих князьків, у найвідповідальніший момент забракло політичної волі до змін, чи всі вони поголовно стали новими місцевими князьками, або, що ще гірше, продались старим?

Дозвольте мені замовити слово за них — мерів нової ґенерації. Виходячи із наявної у мене інформації можу сказати, що не всі продались, не стали новими князьками, а сили та наснаги, стане ще не на один бій. Хоча боротись їм доводиться мало не з усім світом.

На ситуацію в населеному пункті варто поглянути крізь призму постійного протистояння політичних партій. Доволі часті випадки, коли міський голова належить до однієї політ сили або й взагалі безпартійний, а секретар ради та інші наділені повноваженнями особи до іншою (колись союзної, а зараз не дуже). В такому випадку раді ґарантовано постійне внутрішнє протистояння, а меру — боротьба на два, а то й три фронти. Оскільки меру при вирішенні сотень питань віднесених до його компетенції або навішаних на нього депутатами ради, не слід забувати про інтереси виборців, і про вічно невдоволених дрібних підприємців, і про АТОшників (нову силу на Українському політичному олімпі) а тут ще й партійні функціонери вимагають від нього розкрути політ сили. Водночас, меру не слід забувати протидіяти колишнім очільникам міста та їхнім підкилимним інтригам. Для прикладу в одному із міст, про які йде мова, колишній мер організував громадську організацію та засіб масової інформації та під їх «прикриттям» і за підтримки армії ботів розпочав медіа війну із новим мером, звинувачуючи останнього в усіх «смертних гріхах» безсоромно списуючи на нову владу навіть власні огріхи. В іншому — усі благородні починання мера саботуються та провалюються радою тому, що мер немає банальної підтримки більшості в місцевій раді, в якій засіли представники колишніх князків.

Нещодавно, у зв’язку із певним питаннями пов’язаним з моєю основною роботою, довелось побувати в одній з міських рад, де в результаті виборів міським головою став майданівець та доброволець. В процесі спілкування із працівниками міської ради стало очевидно, що в місті, серед місцевих чиновників, діє група осіб, що пов’язана із колишнім керівництвом міста, яка й надалі діє в їх інтересах. При чому ті працівники міської ради, яким про це відомо воліють не боротись із цим явищем та діяти в інтересах громади, а дистанціюватись від проблеми: «Аби мене не зачіпило...», «Моя справа маленька...», «Моя хата з краю...».

Така ситуація і в інших містах. Новим мерам доводиться боротись не тільки із «старою» номенклатурою, із її відвертим саботажем змін, але подекуди й із некомпетентністю власної команди та її підкупом, а в багатьох випадках із комплексом меншовартості у підлеглих працівників ратуші (коли чиновник нижчої ланки боїться, або й не хоче, щось зробити в межах своїх повноважень без чіткої вказівки «зверху» фактично проявляючи непрофесіоналізм та не виконуючи власні посадові обовязки).

Колишні місцеві князьки, за часів свого перебування при владі, правдами і неправдами, розставили на ключових посадах людей наближених до себе. Начальники відділів та керівники комунальних підприємств, працюючи на своїх посадах, використовуючи посади власних інтересах та інтересах своїх покровителів, збагачувались та допомагали збагачуватись цим покровителям за рахунок громади. Нові мери не можуть їх так просто позбутись оскільки існують укладені трудові контракти, трудове законодавство (яке залишилось у спадок із радянських часів), законодавство про державну службу які презюмують правомірність призначення цієї особи на займану посаду. І всім начхати не те, що про конкурс на посаду було повідомлено в регіональній газеті із 3-ма передплатниками, що в конкурсі брали участь пов’язані особи та ряд інших порушень. Якщо ж звільнити такого чиновника, то одразу ж на його захист стають ті ж самі князьки та «просувають» потрібне судове рішення про поновлення на роботі такого «потрібного та компетентного» працівника.

Окрему увагу слід приділити місцевим суддям, родичі яких за кілька років стали міліонерами та одними з найвпливовіших людей в громаді. Дивним чином, родичі суддів, або ж й самі судді, не без сприяння князьків, отримали від громади, земельні ділянки для забудови в найкращих та найперспективніших місцях (земля один із найцінніших ресурсів яким розпоряджається місцева громада). Натомість «потрібні» судові спори, які розглядаються цими суддями, вирішуються так як потрібно князькам, як правило не на користь громади.

Раз вже згадали про суддів, то слід і згадати правоохоронців (прокурори та міліціянти), які далеко не втекли від своїх «колег по цеху», і заробляють як тільки і де тільки можуть. Вони теж заступляться за незаконно звільненого та створять проблеми тому хто звільнив працівника адже відповідальність за порушення законодавства про працю ще ніхто не відмінив. Про корупційні зв’язки в цих органах не писав хіба що лінивий, а природу таких зв’язків не здогадується хіба що неук. Тут усе доволі просто пояснюється українськими прислів’ями: «рука руку миє» та «свій до свого по своє».

І от, як працювати новим мерам в такій ситуації? Як навести лад у своєму місті? Як побудувати взаємовідносини з громадою? Як догодити виборцям? І головне — як виправдати сподівання тих хто повірив у нього?

Кожен з них дає собі раду так як йому підказує його сумління. Хтось іде на відкриту конфронтацію із дрібними торговцями та з метою приведення до ладу історичної частини міста переносить базар на околиці міста, а хтось усе готовий віддати цим же торговцям («платникам податків») та заплющує очі на стихійну торгівлю, яка окупувала усі підступи до організованого ринку, та яка, насправді, напряму не приносить місцевому бюджету ані копійки, лише додає роботи двірникам. Хтось опираючись на АТОшників відновлює і прибирає парки та висаджує дерева, а хтось «виторговує» в місцевого князька місце для цвинтаря (і це потрібно). Хтось проводить ремонт проїзних шляхів (хай навіть ямковий, але все ж таки ремонт) центральної частини міста і не робить з цього піар компанії, а хтось відправить грейдер по боковій вулиці і хвалиться про це в соц. мережах. Хтось організовує виділення для захисників держави землі в перспективному районі, а хтось для них відводить ділянки в районі промзони, чи резервує для своїх родичів або для потрібних людей дві-три ділянки в кварталі.

Всі ці дії мерів нової генерації та протидія чиновників їх ідеям, як лакмусовий папірець, показують хто є хто сьогодні. Хто прийшовши до влади намагається щось зробити для громади, а хто просто йде на повідку у колишніх та їхніх прихвоснів. Для того щоб це зрозуміти, громаді слід перестати валити усю відповідальність за місто на мера, та ретельно придивитись до тих хто обіймає посади в органах місцевої влади, та до тих, кого громада обрала до місцевої ради. Врешті-решт подивитись на те, що і як змінилось у місті. Дивися громадо, прислуховуйся, думай і аналізуй.

І на останок: Щастя та наснаги Вам — Мери нової генерації. Ви зараз знаходитесь на передовій лінії боротьби із старою «совковою» системою. У вас попереду ще не один бій. Ви вистоїте, я вірю в Вас — повірте в себе й Ви.