Інтерв’ю Вані Якімова виданню FACTIVIST, авторська колонка Костянтина Романчука.

Відвідавши більшість його концертів, мені стало цікаво з’ясувати, хто ж Ваня поза сценою. Він люб’язно погодився відповісти на мої запитання.

Київ. Вечір. Як звично гортаючи сторінки соц.мереж, натрапив на досить цікавий анонс, який моментально зацікавив своїм заголовком «Стихи. Письма. Джаз», саме те, що я люблю! Переглянувши відео-запрошення автора, я зрозумів, що обов’язково повинен відвідати цей захід, оскільки він зачитував листи і вірші різних геніальних поетів, письменників і музикантів IXX-XX століть під музику рояля. Так і почалася історія мого знайомства з цікавою людиною, поетом і музикантом — Ванею Якімовим.

Відвідавши більшість його концертів, мені стало цікаво з’ясувати, хто ж Ваня поза сценою. Знайшов його в соц.мережах, запропонував зробити художню фотозйомку і випити філіжаночку кави, на що він люб’язно погодився і ми зустрілися на Андріївському узвозі за столиком старенького кафе.

Ваня Якимов CRPHOTO

— Доброго дня, Іване. Дуже приємно зустрітися. Спостерігаючи вже деякий час за твоєю творчістю, я досі радію тому випадковому анонсу, який у подальшому подарував мені стільки позитивних емоцій. Думаю нашим читачам, як і мені, буде цікаво познайомитися з тебою ближче. Розкажи про себе, історію дитинства, юнацтва. Звідки беруться такі таланти?

— Добрий день. Тут нічого примітного. Народився в Києві у великій і дружній родині. Любов до культури мені з дитинства почала прищеплювати мама. З її подачі я ходив в музичну школу, драм. гурток, танці та ін. У нас постійно звучала в будинку музика. Вона часто читала мені на ніч вірші Маршака, Агнії Барто. Єсеніна особливо запам’ятав: «Топи да болота, синий плат небес...». Маленьким я чітко уявляв всі ці образи в своїй свідомості. Дуже подобалося перечитувати по кілька разів окремі строфи Рубцова і малювати під кожну з них особливу ілюстрацію. Хоча, незважаючи на всі старання, відмінником або пай-хлопчиком я не був. Батьків інший раз викликали в школу через поганоу поведінку. Гра на фортепіано, любов до віршів, історії і літератури в мене завжди межували з абсолютно полярними їм речами.

— Впевнений, багато починаючі поети мріють про твій успіх, адже на кожен концерт квитки розлітаються в мить. У тебе дійсно багато прихильників у Києві. Розкажи, а як до тебе прийшла ця чудова ідея, читати вірші з великої сцени під музику?

— Дякую. Я просто пишу вірші, не більше. Слово до слова, рядок до рядка. Мені важко відповідати на це питання, оскільки «успіх» це заслуга різних людей.

Якщо це швидкість розповсюдження квитків, то це успіх хлопців з відділу продажів. Якщо вдало зняті відео ролики для реклами — оператора і режисера. Якщо файна афіша — подяка дизайнеру. Сцена, декорації, вдалі світло і звук — успіх звукорежисерів, техніків і постановників. А моє завдання написати вірш, вийти і прочитати його людям. Якщо це той успіх, про який ти питаєш, що ж, дякую, маю за честь.

Ідея поєднувати слова і музику з’явилася тисячі років тому. Прикладів читання поезії або прози під акомпанемент рояля — безліч, це, мабуть, найпопулярніший нині тандем. Але це стосується не тільки рояля, в першому концерті «Ровно в восемь» були гітара та флейта. На мій погляд, це чудова музична пара. Я не чув, щоб хтось у Києві виходив на сцену з віршами під таку музику.

— До речі про новий проект «Ровно в восемь», він стартував зовсім нещодавно. В чому його відмінності від «Стихи.Письма.Джаз»? І що нового в цьому проекті побачать шанувальники?

— Головна відмінність проектів «Стихи.Письма.Джаз» від «Ровно в восемь» полягає в тому, що в першому я більше не беру участь.

Щодо нового, я мрію до осені зробити літературну програму, що повністю складається з своїх віршів і своєї прози. Мрію до осені зробити першу книгу. Наприклад, нещодавно почав писати і публікувати т. н. «Молочні листи», по суті це маленька проза в супер-крутому жанрі письма, мені дуже подобається і цікаво цим займатися.

— Сьогодні для мене було величезним відкриттям дізнатися, що крім цих двох проектів, ти так само є фронтменом гурту «Друзья Гагарина». Розкажи про гурт, з чого все почалося? Ймовірно є кумедні історії, поділишся?

— Ми з’явилися дуже давно. Дружимо з Віталіком (гітара) зі школи, з дядьком Пашею (перкусія) взагалі з дитинства, так як він мій двоюрідний брат, я ж казав що в мене велика родина, а з Глібом роки вже три як.

Починалося все на Русанівці, я там жив якийсь час, коли був студентом. У двокімнатній, як зараз її згадую, Трушній квартирі, на останньому дев’ятому поверсі з відкритим балконом, там проходили наші перші квартирники і репетиції. Ми варили вареники, пили чай і співали пісні, це було круто!

Потім пішли маленькі зали, кафешки, студентські гуртожитки. Потім ДК, Планетарій, головна сцена Малої Опери і фестиваль у Дніпропетровську. А далі знову квартирники, і ось плануємо в травні виступити в Одесі. Ми щасливі люди, ось що я вам можу сказати про колектив «Друзья Гагарина».

— І справді, Ваші пісні та музика правдиві, мені дуже сподобалися «Киев», «Спутник» і «Как ждал тебя». Я дуже радий нашому знайомству і в захваті від фотографій, які нам сьогодні вдалося зробити. Впевнений, вони ще увійдуть в історію. Величезне дякую тобі, до зустрічі! І на прощання, прочитай щось нашим читачам.
— З задоволенням.

А я не знаю, что ещё сказать.
Курю, пью кофе и любуюсь морем.
Раскрылась словно новая тетрадь,
и я боюсь испачкать всё собою.
И ветер свеж, и солнце высоко,
и волны бьют о пирс — всё слава Богу.
Как старое французское кино,
в котором сердце будет отдано другому.
В котором нет начала и конца,
и на часах остановилось время,
а времени того на два часа,
и мы успеем всё, что не успели.
Мне нравится случайность наших встреч
и не случайность наших расставаний,
мне нравится, что есть кого беречь
на сотни километров расстояний.
Да, я люблю тебя, здесь нечего скрывать.
Хоть знаю что расстанемся мы вскоре.
И я не знаю, что ещё сказать...
Курю, пью кофе и любуюсь морем.

Сьогодні на каві зі мною був чудова людина, Поет, Музикант — Ваня Якімов. Бажаю і Вам відчути ті емоції, які він дарує своїм слухачам.

Запрошую Вас 24 квітня в Український Дім, Початок «Рівно о восьмій».


Костянтин Романчук. Квітень 2016.