Економічне обґрунтування тарифів ЖКГ для приходу «ефективних власників»

Споживач, крім собівартості, відшкодовує втрати з причини незадовільного стану систем

В уряді люблять повторювати, що тарифи на ЖКГ повинні бути підвищені до такого рівня, коли вони стануть економічно обґрунтованими. Тільки після того, як діяльність підприємств теплопостачання стане вигідною, в цю сферу власники обов’язково прийдуть, «ефективні власники», які займуться ремонтом і модернізацією давно застарілої інфраструктури.

Чи це Так?

Відомо, що весь тягар платежів за послуги ЖКГ лягає на споживача. І при такому положенні справ «ефективному власнику» абсолютно нецікаво модернізувати систему теплопостачання.

У поданні уряду і багатьох органів місцевої влади «економічно обґрунтовані тарифи» — це коли споживач сплачує стільки, що покриває собівартість і ще трохи зверху, щоб постачальник міг трохи заробити. Але суть в тому, що споживач, крім собівартості послуги та заробітку постачальника, з своєї кишені відшкодовує втрати із-за незадовільного стану систем.

Споживач, сплачуючи воду в своєму крані, платить не за 1 куб води, а за 1,5 куба, тому що середній рівень втрат води в українських водоканалах досягає 50%. 0,5 кубометра, на шляху до споживача, витікає з дірявих труб. Клієнт платить, бо водоканал включає втрату води в собівартість, а держава — у структуру тарифу.

Якщо перейти до гарячої води та опалення, то тут, крім дірявих труб, поганої теплоізоляції є ще старі котли, ККД яких становить 30-40%, замість необхідних 70-80%.

Чому власникам об’єктів ЖКГ «нецікаво» проводити модернізацію об’єктів комунальної інфраструктури?

Тому власникові будь-якого водоканалу нецікаво знати, скільки води витікає з дірявих труб на шляху до клієнта. Все одно за це заплатить споживач. Кількість палива, згорілого в топці діркуватого котла, власнику теж не цікаво, тому що витрати включені в тариф. Держава подбала про те, щоб всі ці втрати не впливали на рівень добробуту власника. У нього немає стимулу вишукувати кошти на модернізацію. Навпаки, дуже навіть вигідно, щоб котли і труби були дірявими, а теплоізоляція зношеною. Більше втрат — більше грошей.

Наприклад, одна людина у міській квартирі в середньому споживає в добу 120-150 літрів води, але водоканал прожене по трубах 170-200 літрів води за старих систем. Споживач використовує 120-150, а заплатить за 170-200 літрів. Навіть, якщо у споживача стоїть лічильник на воду, він за фактом заплатить за показаннями лічильника, але тільки його 150 літрів води в добу будуть коштувати як 200. При формуванні тарифу втрати були враховані.

Уявімо, що модернізація була проведена. Втрати були зменшені до 10-20%. Споживач платить не за 200 літрів, а за 160 літрів води на добу. При цьому фактично споживає ті ж 150 літрів, що і раніше. У водоканалу зменшуються доходи, тому що «обсяг продажів» падає. Не стане власник проводити заходи з модернізації, розуміючи, що від цього його дохід стане менше.

Виходом із ситуації експерти вважають проведення заходів з модернізації. Підприємство, що надає послуги ЖКГ має бути рентабельним. Не завжди і в будь-якому випадку, а тільки тоді, коли інфраструктура цього підприємства була приведена в порядок. Це ті рамки й умови, при яких власники підприємств будуть простимульовані брати кредити і шукати інвестиції. Інакше їх діяльність буде для них збитковою.

Інакше, труби та котли далі будуть занепадати, а згадані добові літри води будуть перетворюватися не в 200, а в 250 або 300. Витрати індустрії ЖКГ як і раніше будуть сплачувати споживачі.